Приклад голосу:
—
“Вичавити твої очі аби ти справді більше не бачив ні хорошого ні поганого, але це не зробить з тебе гарну людину. Це тільки змусить тебе старатися ще більше аби захотіти жити знову. Як тільки це настане я заберу твою можливість чути а далі говорити, ходити, торкатися, відчувати. Я заберу всіх важливих для тебе людей вбиваючи одного за іншим. А ти продовжуй і далі ігнорувати все що відбувається поруч з тобою. Ніякий Бог вже не допоможе ні тобі, ні мені.”
<aside>
</aside>
| Вік | 32 роки |
|---|---|
| Зріст | 196 см |
| Займенники | вона/вони |
| Статус | жива |
| Стан | нестабільний/агресивний |
| Здібність* | відсутня |
| Сім’я | дядько(?) |
| Релігія | атеїстка але сприймає християнську символіку як щось рідне і тепле |
| Любить | тварин, тишу, теплий одяг, плюшеві іграшки, гіркі ягоди, стежити, сирість, шити, розмовляти |
| Не любить | людей (більше за все ненавидить саме чоловіків та дітей котрі ще навіть не навчились ходити), автомобілі, специфічні запахи (парфуми, бензин, миючі засоби та ін.), воду, біль, надто гучний сміх, алкоголь |
| Інше | - дуже балакуча; |
*Войд пов’язані з всесвітом avokzu
https://open.spotify.com/playlist/4poeucjidMh4vHLF2ZD7Ux?si=803d5fd4a5d44bc2
Войд більшість свого життя провели у армії. Дослужили лише до старшого солдата але були доволі популярні в кругу їх роти. Тихі, зазвичай розповідали історії зі свого життя, якщо їм давали слово. Їх дядько був командиром розвідки і справді пишався його племінницею, хоча вони майже не комунікували.
Пияцтво весь час було проблемою між військовими, Войд самі час від часу дозволяли собі більшого. Алкоголь має репутацію так званої сироватки правди. Старе латинське прислів’я In vino veritas, що означає "Правда у вині", лише одне з низки висловлювань, які увічнюють ідею, що алкоголь - це свого роду сироватка правди. Тоді ж старшого солдата і осінило - товариші по службі ніколи не цікавилися їми. Це була заздрість, заздрість до визнання високими посадами. Їх бачили як людину, а не як тварину у загоні, яку тримають тільки заради м’яса. Люди відчували незрозумілу їм самим огиду та лють поруч з Войд. Напад не був спланованим. Самі солдати не зрозуміли що скоїли, поки не побачили прибиту головою до дерева Войд. Це був ранок, вони ще дихали. Медика повідомляти ніхто не наважився, а тим паче кликати командира. Прибравши речі старшого солдата, вони нарешті обрали одну людину. Вона віднесла Войд якнайдалі у лісові хащі. Ще декілька ударів по голові. Спроба їх добити аби ті не страждали була невдалою. Войд лише знепритомніла.
Командир через деякий час отримав листа про те що його племінниця втекла. “Так їм буде тільки краще”- думав він.
Перелом основи черепа спричинив крововилив у очі та помутніння розуму. Тіло ломило, нудило, нижня частина тіла прилипла до одягу через кров, думки змішувались. Було зрозуміло одне: “Людям більше немає довіри”. Войд почали сприймати людей як загрозу. Кожен на їх шляху переставав існувати у світі живих. Вона ненавиділа їх. Чоловіки, жінки, діти, люди похилого віку, люди з інвалідністю, п’яниці, підлітки, загублені солдати, безхатні, фотографи, туристи, люди. Трофеї з вирваних тіл смерділи у їх кишенях допоки Войд не знайшли новий прихисток.
Покинута мисливська домівка стала їхнім новим домом. Войд таскали туди останки померлих тварин, обережно складаючи кісточки так, як вони були раніше. Любов та турбота потрібна навіть і мертвим тваринам. З ними було цікаво спілкуватися. Хоч хтось не тікав від їх постійних балачок котрі кожен день повторювались. Живі тварини не любили солдатку, обходивши домівку стороною. Але кожного разу Войд знаходила у себе на ганку жменю горішків або ягід.
Присутні персонажі: Дайго ****Накамура і Кохару Накамура
.jpg)
avokzu